Скорочений варіант

До питання формування професійної компетентості кваліфікованих робітників

Ініціатива з розробки Державних стандартів законодавчо закріплена за Міністерством освіти і науки України, який їх розробляє, схвалює, керує всім процесом як розробки, так і впровадженням.

Результати такої роботи за оцінкою роботодавців зовсім не оптимістичні. Вони висловлюють тривогу з приводу того, що сьогодні система професійно-технічної освіти не може задовольнити вимоги роботодавців, ринку праці до якості кваліфікованої робочої сили. За останні роки суттєво знизився рівень підготовки випускників професійно-технічних навчальних закладів. На сьогодні він відстає від технологічного рівня виробництва, не відповідає вимогам інформаційно-технологічного розвитку економіки.

Позитивний досвід вирішення проблеми одержано в рамках українсько-німецького проекту «Підтримка реформи професійно-технічної освіти в Україні». Досліджуючи дві складові системи ПТО – організація ПТО і перелік професій навчання з точки зору придатності їх існування в нових умовах, учасники проекту дійшли висновку про важливість забезпечення умов підвищення ефективності організації професійно-технічного навчання у вигляді тріади: теоретична підготовка в ПТУ – практичне навчання в навчальних майстернях ПТУ – стажування на підприємстві. Головною умовою є належне визначення змісту професійно-технічної освіти, що виявляється у професійних та освітніх стандартах, які б враховували стрімкі зміни змісту праці на виробництві.

Методологічною щодо задоволення зазначеної умови окреслюється позиція Т.Десятова, директора департаменту профтехосвіти Міністерства освіти і науки України, сутність якої зводиться до обґрунтування шляхів переорієнтації професійної освіти на компетенції [1]. Сьогодні вкрай важливо відійти від практики підготовки кваліфікованого робітника, орієнтованого на конкретне робоче місце. Така професійна освіта не має майбутнього і, навіть, теперішнього, зводить нанівець перспективи учнівської молоді, невиправдано витратна для особистості, економіки, суспільства.

Аналіз міжнародної практики у визначенні професійної освіти доводить перспективність створення професійних та освітніх стандартів, базуючись на компетентнісному підході, який орієнтує на формування особистості-професіонала і надає йому можливості працювати впродовж своєї робочої біографії на досить значимій кількості робочих місць. Компетентнісний підхід заключається в цільових орієнтаціях на вектори освіти: научуваність, самовизначення, самоактуалізація, соціалізація і розвиток індивідуальності.

Отже, модернізація змісту професійно-технічної освіти має бути зорієнтована на принципово нові освітні конструкти: компетентності, компетенції, професійні якості (ключові кваліфікації). Компетентність (за узагальненим визначенням Е.Зеєр) відображає сукупність знань, умінь, досвіду як теоретико-прикладну підготовленість до їх реалізації в діяльності на рівні функціональної грамотності. Компетенцію можна охарактеризувати як діяльнісне виявлення компетентності, причому на відміну від знань, умінь, навичок, які передбачають дію за зразком, компетенція відображає наявність досвіду самостійної діяльності на основі універсальних знань. Кваліфікація відображає особистісні та міжособистісні якості, здібності, уміння і навички, що детермінують продуктивність діяльності кваліфікованого робітника в різноманітних ситуаціях професійного життя [2]. Важливо зважити на значимість введення таких понять як випереджувальні (Ж. Шеффкхнет), ключові (Д.Мертенс) кваліфікації.

У Європі, США ключові кваліфікації визначають менеджери, підприємці, керівники різних професійних сфер. Як правило, вони орієнтуються на кваліфікацію робітників широкого профілю. В такому сенсі до ключових кваліфікацій включають, наприклад, загальноосвітні знання, уміння, навички широкого профілю; загально професійні знання, вміння, необхідні для широкого кола діяльності; когнітивні здібності; загальні психомоторні здібності; особистісні якості; соціальні здібності [7].

Вчені Е. Зеєр, А. Павлова, Е. Симанюк обґрунтовують рівневу структуру ключових кваліфікацій: функціональні, поліфункціональні, екстрафункціональні. Перша група кваліфікацій відображає операційну сторону професійної діяльності і швидко застаріває. Друга група – відображає характеристики робітника для професійної діяльності в рамках споріднених професій, їх актуальність зберігається тривалий час. Третя – забезпечує загальну спрямованість професійної діяльності, допомагає робітнику орієнтуватись на ринку праці і найменше підпадає старінню під дією соціально-економічних факторів.

В цілому хотілось би зауважити на той факт, що, по-перше, склад ключових кваліфікацій конкретної професії в рамках однорідної групи не матиме суттєвих розбіжностей; по-друге, очевидна необхідність визначати склад базових компетентностей, ключових компетенцій і професійних якостей для кожної виділеної професії; по-третє, при створенні Державних стандартів професійно-технічної освіти перспективно орієнтуватись на широкопрофільні професії.

Такий підхід до вирішення проблеми формування професійної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників, як показує досвід роботи в системі професійного навчання, сприятиме створенню у навчальному процесі таких умов, щоб учні: могли бути відкриті для навчання і активно включалися у взаємовідносини і співпрацю з іншими учасниками освітнього процесу; отримали можливість аналізувати власну діяльність і реалізувати власний потенціал; могли практично підготуватись до того, з чим вони зіткнуться у найближче майбутнє в житті і професійній діяльності; мали право бути самим собою, вільно самовиражатись, допускати помилки і при цьому не відчували осуду і негативної оцінки. Особливо актуально створити саме такі умови для учнів ПТНЗ.

Вважаємо це можливим, якщо у зміст освіти і організацію навчально-виробничого процесу інтегрувати способи й досвід людської діяльності, власний досвід, впровадженням нових педагогічних технологій. Будь-яка сучасна педагогічна технологія являє собою синтез досягнень педагогічної науки і практики, поєднання традиційних елементів минулого досвіду і створеного суспільним прогресом. Її джерелом і складовими елементами є: соціальні перетворення і оновлення педагогічного мислення; наука (педагогічна, психологічна, спеціальні); передовий педагогічний досвід; зарубіжний та вітчизняний досвід минулого.