Скорочений варіант

Про сучасні міфи та підводні рифи профтехосвіти України

Професійно-технічна освіта України як система вже давно увійшла у протиріччя з іншими системами і не задовольняє їх потреб (зокрема таких систем як держава, суспільство, економіка, людина, загальна середня та вища освіта тощо). Вона набула явних ознак системної кризи та потребує якісних змін. Але на цьому шляху оновлення є багато рифів у вигляді міфів профтехосвіти, які заколисують суспільство, владні структури, працівників самої системи та ускладнюють рух до системних змін в ПТО так само, як підводні скелі руху корабля в рятівну гавань.
То про які міфи йдеться?

Головінов В.П.
МІФ ПЕРШИЙ: ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА УКРАЇНИ ЗАДОВОЛЬНЯЄ ПОТРЕБИ ЕКОНОМІКИ.

Безумовно, що в Україні є професійно-технічні навчальні заклади, які надають освітні послуги на достатньо високому рівні, але це не дає підстав стверджувати, що так функціонує вся система профтехосвіти. Неможливо досягти високих навчальних результатів, коли матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів, особливо машинобудівного, аграрного, поліграфічного профілів, а також транспорту, зв’язку та інших на 96-98 відсотків фізично та морально застаріла і непридатна для використання в навчальному процесі. В майстернях, на полігонах та навчальних господарствах зараз використовується сільськогосподарська та інша техніка, 60 відсотків якої відпрацювала вже понад 20 років, 36 відсотків функціонує близько 20 років, і лише 4 відсотки – до 10 років. Зрозуміло, що у випускниках ПТНЗ, професійна підготовка яких здійснюється на обладнання і техніці позавчорашнього дня, та ще й без відповідного науково-методичного забезпечення, не зацікавлені роботодавці, і перспективи у молодих людей щодо працевлаштування за професією мізерні, як, до речі, є мізерними і міфічними намагання без кваліфікованих робітників відродити та реформувати вітчизняну економіку.

Всеукраїнська Асоціація працівників професійно-технічної освіти стверджує, що відсутність в Україні протягом тривалого періоду виваженої державної політики в підготовці кваліфікованих робітників призвела до критичного дисбалансу на ринку праці. Виробництво відчуває гострий дефіцит у кваліфікованих робітниках. Нині діючий механізм управління відтворенням робітничого потенціалу не відповідає викликам ринку праці, вимогам роботодавців, більше того, гальмує розвиток економіки країни, перетворюється на загрозу національній безпеці України.

. . .

МІФ ТРЕТІЙ: ПРО ТЕ, ЩО ЦЕНТРАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ Є ГАРАНТОМ ЗБЕРЕЖЕННЯ СИСТЕМИ ПТО.

Вкотре складні випробування переживає професійно-технічна освіта, яка, на відміну від інших освітянських ланок, щільно інтегрована в економіку і потребує у зв’язку з адміністративною, податковою та економічною реформами запровадження екстрених заходів, спрямованих на збереження та відтворення трудових ресурсів держави.

За роки незалежності в Україні, за умов централізованого управління і фінансування з державного бюджету, профтехосвіта втратила 380 професійно-технічних навчальних закладів (у 1991 році було 1251 профтехучилище, у 2010 році – 871). Майже повністю зруйновані училища при установах виконання покарань. Більше ніж удвічі скоротилась кількість професій, яким навчають учнів. З 648 тисяч у 1991 році до 399 тисяч у 2010 році скоротився контингент учнів. Тільки за останні 10 років у зв’язку з ліквідацією 45 закладів профтехосвіти сільськогосподарського профілю втрачено понад 20 тисяч гектарів земельних угідь.

. . .

МІФ П’ЯТИЙ: ПРО ВРЕГУЛЬОВАНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ПОЛЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ.

Закон України “Про професійно-технічну освіту” було прийнято ще у 1998 році, першим серед освітянських законів прямої дії. На той час це була знакова подія, оскільки Закон створив базу для впорядкування тих складних процесів, які відбувалися в профтехосвіті, і об’єктивно був спрямований на її стабілізацію. Але в ньому скоріше фіксувались існуючи тенденції, ніж закладалась модель розвитку на перспективу.

Сьогодні можна констатувати, що в нових умовах розвитку нашої держави значна частина положень Закону вже не відповідає реаліям і гальмує процес модернізації системи професійно-технічної освіти на етапі становлення країни з ринковою економікою. Саме це спонукає до термінових дій, спрямованих на підготовку нової редакції Закону та його затвердження Парламентом і введенням в дію. Про питання підготовки нової редакції Закону України “Про професійно-технічну освіту” докладно написано в газеті“Освіта України” за 24 квітня 2009 року, тому немає потреби ще раз зупинятися на засадничих положеннях, що потребують змін. Зазначу лише про те, що завдання, яке постало перед законодавцями тапрофтехосвітянами, надзвичайно складне, потребує великих інтелектульних зусиль, копіткої та відповідальної повсякденної роботи, оскільки концептуально змінити необхідно щонайменше 30 статей Закону України “Про професійно-технічну освіту” та 25 статей законів “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”. При цьому наголошую, що саме системне переосмислення застарілих диспозицій Закону, а не внесення окремих змін, дасть можливість підготувати якісно нову редакцію законодавчого акту, що у свою чергу розкриє можливості для відродження профтехосвіти на новому якісному рівні.

. . .

Коментарі

Стаття була надрукована в газеті "Освіта України" у 2011 році за правління В. Януковича і надає багато питань для роздумів. Головним інструментом для вирішення проблем, названих у статті, мала стати Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки. Невідомо, чим би завершилося реформування профтехосвіти: змінами в кращий чи гірший бік, чи, можливо, все залишилося б на місці. Та з приходом до влади П. Порошенка усі проблеми -"невидимі рифи", якось самі по собі розсмокталися і, в зв'язку з економією коштів, виконання цієї програми достроково припинили. Таким чином, усі проблеми профтехосвіти переклали на плечі працівників цієї галузі, як, до речі, й решту основних проблем.

Утім, якщо послухати промову Прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка про основні цілі уряду на 2016 рік, то хоча в ній і заторкується питання середньої освіти, але дивним чином випливає наболіле питання ухвалення закону про легалізацію грального бізнесу.

Вочевидь, за допомогою легалізації азартних ігор відродити економіку легше і простіше, ніж вкладати кошти в цільову програму розвитку ПТО та інших науково-технічних та соціальних програм.